Як її згадували, Катерину Полатайло!

Друк e-mail

Середа, 15 червня 2011, 09:15

П’ятирічку Катерини Полатайло у Золотоноші пам’ятають ще й досі, про неї живі легенди, по ній міряють владу. Минулої п’ятниці, рівно через 25 років після того, як раптово згасла її зірка 3 червня 1986-го, в Золотоніському районному будинку культури було влаштовано вечір пам’яті Катерини Полатайло.
Народилася Катерина Полатайло 6 грудня 1940 року, на  свято Катерини, в Новоукраїнці (колишньому Павленковому хуторі) Чорнобаївського району в сім’ї колгоспників. Закінчивши  Хомутецький зоотехнічний технікум, працювала зоотехніком у рідному селі. Активістку-комсомолку обрали делегатом Всесоюзного з’їзду ВЛКСМ і депутатом обласної ради. У 29 років її обрали головою колгоспу в Новоукраїнці, у 30 вона без відриву від виробництва закінчила Українську  сільськогосподарську академію. Була обрана депутатом Верховної Ради СРСР. У 37 присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Її направили на навчання в Академію суспільних наук у Москві, яку закінчила у 1981 році. У цьому ж році, коли виповнився 41 рік, її обрали першим секретарем Золотоніського райкому партії.

 

 

На нього зійшлося багато тих, хто знав  її  особисто, керівники району та міста, її рідні з Новоукраїнки Чорнобаївського району: невістка Ніна Полатайло зі своїми вже дорослими синами Сергієм та Михайлом — Катерининими внуками, а в них на руках вже правнучата — маленькі Сашко і Наталя.

На сцені — обрамлений рушником портрет Катерини Олексіївни, під ним звисає каймою квітчаста хустка, горить свіча. Про те, як ця жінка у житті горіла, згадують люди, що знали її особисто й із нею працювали. “Жити — значить, горіти вогнем”, — її крилата фраза.

Про неї згадували Віталій Полях, депутат обласної ради, який за її головування в колгоспі працював парторгом:

— Якби таких, як вона, було більше, ми давно побудували б комунізм. Для мене вона ідеал і кумир.

Валентина Гонтар, директор КСП “Нива” Чорнобаївського району:

— Після неї я прийняла сильне господарство й старалась не підвести. Її єдиний син Олександр закінчив Уманський сільгоспінститут, головував у рідній Новоукраїнці, не підводячи пам’ять матері. Через десять років після того, як її не стало, він загинув у розквіті сил: інфаркт за кермом.

Микола Васильченко, директор агрофірми “Маяк”, Герой України:

— Вона не могла звикнути до роботи в кабінеті, з собою у машині чоботи возила — щоб пройти на ферму, причому, раніше  інших. Вона жила для людей, тому справжня українка, бо для цього носити вишивану сорочку недостатньо.

Анатолій Чабан, з яким вони разом навчалися в Академії суспільних наук:

— Унікальна за відповідальністю людина. А з простими людьми була на рівних. Розповідали, як вона, будучи секретарем райкому, поїхала в Кропивну і разом із помічницями взяла сапу і пішла в гони…

Присутні переглянули документальний фільм “Пісня на два голоси”, відзнятий у 1983 році у формі діалогу артистки Ніни Матвієнко з Катериною Полатайло. Заграло тріо “Вербена”. На сцену піднялась невістка Ніна Полатайло, дякуючи в тому числі й за оновлений пам’ятник в їхній Новоукраїнці.

Про вечір пам’яті потурбувалась міська й районна влада — міський голова Віталій Войцехівський і керівники району Оксана Криницька  й Микола Собченко.

Валентина ГАВРИШКЕВИЧ
 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Суспільство

Стрічка новин