Олексій Малиновський: «Шлях до соціальної справедливості — через народовладдя»

Друк e-mail

Середа, 16 травня 2012, 08:39

«Повернемо державу громадянам!» — під таким гаслом діє сьогодні Соцпартія України.
Соціалісти суттєво активізували свою роботу в цьому напрямку. Ними прийнято Маніфест  «До суспільства соціальної справедливості!», з яким вони звернулися до народу України і  яким, як програмним документом, визначили стратегічні завдання для самої СПУ. Постійно працюючи серед людей, захищаючи їх соціальні права, вони  досить упевнено підвищують рейтинг своєї політичної сили й соціалістичної ідеології в цілому.
Чого добивається СПУ і які пріоритети вважає для нашої держави й суспільства найбільш прийнятними, — про це і наша розмова з першим секретарем Черкаського обкому Соцпартії України,  членом Політвиконкому СПУ, народним депутатом ІV і V скликань Олексієм Малиновським.

Олексію Петровичу,  ваша партія звернулася до суспільства з Маніфестом — тобто такою формою заклику до громадськості, яка застосовується лише в крайніх випадках.
— А сьогодні ми й маємо таку виняткову ситуацію, коли ніхто не може бути байдужим до тих процесів, які відбуваються в нашій державі. Руйнація економіки, безпрецедентна бідність населення, соціальна незахищеність і безправ’я людей  — суспільство отримало всі наслідки ліберально-олігархічного правління, причому в такій концентрації, що це вже загрожує безпеці України та її громадянам.
Так, за  останні 20 років влада в нашій державі змінювалася неодноразово. Але незмінною залишалася її суть і політика, яка нічого спільного з бажанням наших громадян — жити краще й бачити свою країну процвітаючою не мала. Сьогодні ж маємо закономірний результат: купка капіталістів нестримно збагачується, а народ злидарює. І будь-яке підвищення пенсій і зарплат, між іншим,  до гіркоти мінімальних, нічого в житті простих людей не змінить. До того ж усі ці надбавки знову ж таки повертаються можновладцям — через нестримний ріст житлово-комунальних послуг, підвищення цін на ліки, продукти харчування, предмети першої необхідності тощо. І цю цінову вседозволеність ніхто припиняти не збирається, бо це і є ті самі заплановані «відкати» нагору, які ми  самі сильним світу цього і постачаємо. Грішимо на дрібний бізнес, вважаючи, що це він розхитує такі інфляційні шторми, насправді ж усе відбувається за чітко прорахованою вертикальною схемою. Фінансові потоки течуть від нас у великі кишені й за межі України, купуються місця в парламенті, високі й малі посади, розкошує, так звана, еліта і т.д.
Те, як масштабно і спритно можна дурити цілий народ, показала та ж ваучерна приватизація, коли ті, хто будував заводи й фабрики, працював на них, залишились  не тільки без обіцяного благополуччя, а й взагалі без роботи. Теж саме відбулося і з розпаюванням колгоспів, у більшості своїй — колись потужними виробничими структурами, які забезпечували населення вдосталь м’ясом і молоком, причому  — за мінімальними цінами.
За два десятиліття ми пройшли таку школу виживання, яка не снилася навіть багатьом слаборозвиненим країнам.  Сьогодні ж у народу України намагаються відібрати ще й землю — останнє багатство, яке йому поки що належить. Перетворення  землі на товар призведе до втрати села, як колиски української нації і державності. Майже половина працездатного сільського населення залишиться без роботи. Хтось поповнить армію трудових емігрантів, хтось просто зіп’ється. Негайно подвояться ціни на продукти харчування. А на нашу землю прийдуть так звані інвестори, переважно — іноземці. І тоді Україна остаточно втратить свій суверенітет.
Соцпартія категорично виступає проти продажу землі. Її власником може бути тільки держава і в жодному разі — не олігархічні клани, які досить швидко, в той чи інший спосіб переуступлять її іноземним партнерам. Можна здавати землю в оренду, але на умовах власника — держави. При цьому контроль за її використанням, збереженням якісних властивостей  грунтів, сплатою податків, дотриманням  справедливої соціальної політики на селі повинен бути чітко означений законодавством.
У соціалістів багато причин бити на сполох і акцентувати увагу людей на найголовніших проблемах, які вже є і які нам намагаються нав’язати. Та головне, ми прагнемо добитися того, щоб суспільство зрозуміло: якщо воно діятиме спільно, то й влада змушена буде рахуватися з його рішеннями. В іншому випадку, дотримуючись сумнозвісного прислів’я: «моя хата скраю»,— ми залишимось голі, босі, безправні й що цілком імовірно — бездержавні.
— Отже, Соцпартія продовжує наполягати на розвитку народовладдя як найбільш ефективної системи правління?
— Соціалісти України впродовж двадцяти років добиваються саме цього — передати реальну владу та необхідні можливості її здійснення  на благо людей новим радам. Усі владці, включаючи керівництво місцевих органів правопорядку та судів, повинні обиратися населенням, підпорядковуватись громаді й перед нею звітувати.
У 2004-му році ми досяг­ли в цьому напрямку певних зрушень у Конституції. Заради цього пішли навіть на політичні поступки. Але цей процес було загальмовано дочасними виборами й шаленим опором наших політичних опонентів, які втрачати важелі влади і передавати її народу аж ніяк не збиралися.
Сьогодні ж владна система цілеспрямовано перетворюється в авторитарну, де волевиявленню народу взагалі не буде місця. І це досить серйозна загроза демократії.
СПУ в своєму Маніфесті пропонує децентралізацію  влади, що означає ліквідацію райдержадміністрацій і створення нових рад на місцях із європейськими функціями та можливостями. Чи реально це? Так, якщо Соцпартію підтримає суспільство й вона зможе завершити розпочату нею конституційну реформу, тоді ми отримаємо справедливі стосовно до простих людей закони, зможемо розмежувати бізнес і владу, а ліквідація корупції стане не темою безплідних телешоу, а справою держави. Відійдуть у минуле «відкати», висмоктування бюджету, конвейєри хабарництва і здирництва через  різні управлінські, силові та контролюючі структури. Врешті-решт, ми доб’ємося справедливого оподаткування багатства, відновимо права держави на «прихватизаційні» об’єкти. Стратегічні підприємства та галузі, такі як облгази, обленерго, теплокомуноб’єкти повернуться під контроль держави. І вони вже не диктуватимуть нам завищені і нічим не обґрунтовані тарифи, як це відбувається зараз, коли управлінська система не тільки не зважає на те, як обдирається весь народ, а ще й потурає цьому здирництву, бо й має від того свої фінансові «плюси».
Переглянемо ми й нечесно отримані пільги. Бо коли понад 300 народних депутатів першого  скликання, як виявляється,  є «чорнобильцями», то як такі інваліди першої групи (тобто лежачі хворі) можуть десятиліттями виконувати свої обов’язки, керувати країною на політичному рівні.
Справедливість мусить бути відновлена в усьому — в зарплаті, в яку слід закладати ціну людської праці, а не економічні показники виробництва, в пенсіях, де зараз різниця між тим, що отримує звичайний пенсіонер і колишній високий чиновник, надзвичайно велика. Всі надходження від приватизації слід направити до Пенсійного фонду, та й самі її результати необхідно ретельно переглянути і зробити відповідні висновки.
Сьогодні людям бракує головного — соціальної справедливості. Вона є, але не у нас, в Україні, а за кордоном. Це в європейських країнах взяли всі кращі соціальні досягнення радянських часів і використали на благо людей. У тій же Швеції, Австрії, Фінляндії, Франції, Німеччині і т.д. діють соціальні програми, які запроваджувались  у нас ще в 70-их роках. На Заході їх зуміли поєднати з ринковою економікою і отримали результат. Ми ж здобуті нами цінності втратили, дозволивши владі діяти так, як їй заманеться, — з зиском для себе та за наш рахунок.
Так далі продовжуватись не може. Україна творилася людьми праці, і їм вона й повинна належати. Це  стане можливим, коли, беручи приклад з Європи, ми створимо в себе модель нового справедливого суспільства — демократичний соціалізм. І це не просто ідеологія — це життя за новим виміром, визначальними складовими якого є народовладдя, соціальний захист, відкритість та відповідальність.
Позицію СПУ чітко визначено в Маніфесті «До суспільства соціальної справедливості». І це не формальне звернення. Це конкретна програма змін, які ми пропонуємо. І вони — для людей, а не для ліберальної системи, яку представляє та ж об’єднана (поки що) опозиція — БЮТ, Фронт Змін, «Удар», Громадянська позиція та ін. Життя вже показало: обіцяне ними — мало чого варте, бо й діють ці політичні сили виключно в інтересах промислово-фінансових груп і за їхньої підтримки. Ми ж добиваємось ліквідації олігархічного суспільства й передачі влади народу, який повинен стати справжнім, а не декларативним, як зараз, господарем у своїй державі.

Інтерв’ю вела
Наталя Віргуш

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Наживо

Стрічка новин