Я досі не знаю, де вона брала сили

Друк e-mail

Четвер, 10 травня 2012, 07:10

13 травня будемо відзначати День матері. А для мене всі дні мого життя — це доземний уклін жінці, яка стала назавжди недосяжним ідеалом.

У 32 роки наша мама Валентина Василівна Распопова стала вдовою: тато, воїн дивізії народного ополчення Фрунзенського району Ленінграда, в кінці липня 41-го року дістав направлення на Карельський фронт, а у серпні там загинув. Ми встигли одержати від нього лише п’ять листів, в останньому він повідомив, що 5-8 серпня дивізія йде у бій — і саме 8-го тато загинув.
Ми в цей час були в блокадному Ленінграді, де з листопада 41-го видавали за картками  125 грамів хліба дітям і 250 грамів працюючим ленінградцям. Зупинились трамваї, в будинках вимкнули електрику, воду, опалення. Цілодобово місто перебувало під ворожим обстрілом. А мама постійно думала, чим нас нагодувати і як відволікти від думок про їжу.
Одного дня у нас на столі з’явилася м’ясна страва — цілий тиждень ми їли це м’ясо, а кісточки не викинули, просто склали в шухлядку стола і ще довго-довго обсмоктували. Звідки мама взяла ту смакоту, ми не замислювалися: лише значно пізніше я дізналася, що мама змушена була попросити сусіда вбити нашу улюбленицю кішку Мурку (за цю згоду він узяв собі голову бідолашної тваринки).
Настав час, коли і в мами почали від голоду опухати ноги, але вона щоранку піднімалася і змушувала нас підводитися з постелі. Варила якийсь кисіль зі столярного клею, суп із порошку для чищення фетрових бот, пекла оладки з гнилої картоплі. Інколи варити було нічого — мама випивала кип’ячену воду, змушувала й нас це пити, а потім сама йшла на роботу — на завод.
Так тривало до березня 42-го року, коли за списками від заводу нас вивезли “дорогою життя”, по кризі Ладозького озера, в евакуацію. Коли Київ було визволено від фашистів, ми приїхали в Україну, оселилися в Черкасах. І тут, у незнайомому місті, вона знайшла роботу діловода. Оскільки їй дозволили тримати вдома портативну друкарську машинку, то часто працювала на ній. Намагалася додатково заробити.
Тепер, коли вже 19 років тому мама відійшла від нас, з особливою гостротою усвідомлюємо: все, чого досягли в житті — завдяки мамі.
Генрієта Остапчук,
педагог
м. Черкаси


 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Нам пишуть

Стрічка новин