«Здрастуй, моя дорога дружино!»

Друк e-mail

П'ятниця, 27 квітня 2012, 06:53

Знайомлячись в архіві СБУ з карною справою репресованого в 1937-му році селянина з с.Синьооківка Золотоніського району на той час Полтавської області Миколи Єлисейовича Каплі, натрапив на листи рідних до нього. Його в 1930-му році розкуркулили, мали вивезти на Північ Росії та йому вдалося втекти. Переховувався. У сере­дині   30-их повернувся в село. Пожив дома кілька років. Та ось 1937-го почалися масові арешти. Брали тих, хто втік із заслання. Виїхав у Бердянськ. Рибалив там у артілі. У грудні 1937-го його заарештували, судили. Дали п’ять років концтаборів. З неволі не вернувся. Лишилася дружина вдовою і п’ятеро дітей.

Листи написані дочкою і дружиною 6 листопада 1937-го року в Бердянськ за сорок днів до арешту. Листи страшні. За звичайними словами, в яких сповіщається втікачеві про будні сім’ї, встає жахлива катівська  епоха, в якій жив наш український селянин-колгоспник під  постійною загрозою арешту, в неймовірних злиднях, задушений податками, безправ’ям, приречений не на життя, а на виживання.
Водночас вслухаємось і в звучання полтавської народної мови, яка пробивається крізь малописьменність адресантів. А як звертається в листі до свого чоловіка його дружина Палажка! Яка висока культура була нашого простого українського народу! О, не простий це був народ! Мав він чисту, аристократичну душу.
Читаймо. Подаю, як є, майже без розділових знаків. Аж часом з’являється враження, що читаєш «Велесову книгу».

Лист жінки Палажки
«Здрастуй моя дорога дружино*! Пропишу я тобі що я жива і здорова ну тіко дуже ниспокойна що дуже по роботі важко. А ще важче тим, шо я тебе нибачу та ще й ничую так моє серце томиться шо на мене й сну нема все думаю як він там чи він є, шо пів місяця ничуть нічого. А така тривога боже як шо там ти то живий і пириносиш усі низгоди. Може ж ти заробиш хоч прожить самому. Коло мене сімейство та й то болтаюс важко самій ти все було кажеш сидит нікуди ніяк. А мині самій і обридало та ще й обридне нима кому перемінит і пожаліт. Їз’їздила в Київ втургувала та й отдала всі, нічого й никупувала взяла калош 3 парі та одні нипогодилися то продали. Продналогу отдала за квартіру Володі отдала бо хазяїни їхали в Київ то требували за 2 місяці вісімнадцять рублів. За облігації отдала. А самооблог ще 20 рублів. Коля якщо є Марусі (2 рочки — В.З.) ботиночки то вишли бо нивдержу в хаті тряпочками ножки пообмотую то вона й лазит. Прощай. Пиши частіше хоч п’ять слов бо думка разна. Бувай здоров».


З листа дочки
«6/ХІ — 37 р. Увечері, у суботу.
Тату! На нас продналогу 45 руб. Штраховка 4 руб. і за облігації 10 руб. Усе заразом давать. Підписались на хлібозакупку 2 пуди. І пуд жита і ячменю І пуд.
Тату! Пропишу ще койщо. 22/ІХ була нарада у первій бригаді, і приїжджала машина туда 3 чолов. з енкеведе. Тоді визвали голов обох, побалакали. Тоді голову сільради забрали та й поїхали, а нічого ще не чути, що таке. На другий день пита бригадир мене: нибуло нікого цю ніч? Кажу ні.
Тату! Не журіться за нами. Тату, як буде холодно вам, то може прийдеться вислати подушку та рядно. Молоть ще не мололи, так сидимо без хліба. Нема з ким і їхать молоть, усі понамелювали.
Досвіданіє. Ждемо отвєта, як соловей лєта».

Василь ЗАХАРЧЕНКО

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Культура

Стрічка новин