75-РІЧНА БАБУСЯ НЕ ХОЧЕ ДІЖДАТИ СВОЇХ ОНУКІВ З ТЮРМИ старенька боїться, що вони закатують її до смерті

Друк e-mail

Середа, 30 березня 2011, 09:41

Жителька села Рижанівка Звенигородського району 75-річна Ганна Драчук не хоче до кінця життя бачити своїх двох онуків Сашка та Мишка. Вона бажає їм довгих років тюрми. Побоюється, щоб хлопців не випустили з камери попереднього ув’язнення. Як уже повідомляв “Черкаський край”, за зведеннями головного управління МВС у Черкаській області, п’яні онуки  зв’язали стареньку, били ногами, відібрали 800 гривень пенсії, погрожували перерізати горло ножем.

Після побоїв, нанесених онуками,  Ганна Драчук тиждень лікувалася у травматологічному відділенні Звенигородської ЦРЛ. Лікарі пояснювали, що забиті місця болітимуть ще довго.

Боже мій, важко розказувати, — хвилюється Ганна Іларіонівна. Хреститься. — Досі боюся в хаті ночувати, по сусідах ходжу. Слідчий казав: “Не бійтесь, ми їх не випустимо. Вони сядуть років на сім”. А я все-одно увесь час жахаюся. Рада була б піти в будинок пристарілих. Там онуки мене не дістануть. Або якби мені вже їх не бачити, скільки ще жити буду. Щоб я вмерла і їх з тої тюрми не діждала. Бо вони мене як не зарізали, то заріжуть.

 Бабуся каже, що хлопці зарані почали випивати. Обоє одержують інвалідні пенсії: Сашка побили в армії, а у Мишка недорозвинена одна рука. Їхня мати померла п’ять років тому, а батько оженився знову.

— Покійна дочка тоже полюбляла випити, — зітхає старенька. — А я вік не терплю тих горілок. У мене пенсія — 875 рублів. Я ніде її не витрачала. Є в мене картоплина, морквина, закрутка. На смерть складала — віддавала онукові Колі, це покійного сина. Він у Звенигородці живе, золота дитина. А цим везу продукти, наймаю машину, приїду — а вони п’ють. Та б’ються. Обоє жонаті, малі діти є, а життя в сім’ях не було через горілку.

 28-річний Сашко та 24-річний Мишко постійно просили в баби то на випивку, то на таксі. Пили навіть одеколон, який бабця купувала натирати ноги. Не раз мали справу з дільничним.

— Я Сашка любила найбільше, а він мені ці руки мотузком скрутив, — показує старенька натруджені долоні. Пригощає яблуками. — Тоді зв’язали ноги. “Ти на нас ще й у міліцію заявляєш? Давай гроші!” — кричали. У мене пенсія була в пазусі: 800 гривень. Як били черевиками, то усі ґудзики порвали, все забрали. Взяли того ножа, що я буряки чищу, казали, що будуть різати горло. А я просю: “Саша, я ж до тебе у госпіталь їздила, хіба ж я така погана баба?” Поклали коло мене того ножа й покинули зв’язану. Якось там перерізала хустки на руках, тоді на ногах. Кинулась до сусідів, уся тремчу. У міліцію не хотіла заявляти, та сусіди розказали сільському голові й дільничному.

 Ганна Іларіонівна не має ніякого бажання відвідувати онуків у СІЗО. Хоча в селі пліткують, що бабця може простити їм усі знущання.

— Вона і Сашка, і Мишка вигляділа, — каже 80-річна своячка. — Ще як дочка була жива. Як Сашка побили в армії, то вона до нього цілий рік у госпіталь їздила. А оце тижнів два як завезла їм картоплі, фруктів, жирів. А вони приїхали та отак оддячили. Прив’язали бабу до ліжка, накинули на голову зимове пальто. Кажуть: “Може, в темноті згадаєш, де діла гроші”.

 Лариса КОЖУШКО

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Пригоди-кримінал

Стрічка новин