Чоловік дарує їй троянди… ЦІЛИМИ КУЩАМИ

Друк e-mail

Середа, 30 березня 2011, 09:25

Їй тоді, підлітком, хотілось бути панянкою, королевою, а доводилось в’язки соломи на плечах носити, — згадує Валентина Михайлівна свою ранню дівочу мрію.

У Тарасівку Чорнобаївського району вони з мамою переїхали з Вільхів Золотоніського району. Мати одна, а дітей троє. Тільки закінчила Валя чотири класи, як уже з сестрою ходили в пастушках, пасли череду. Влітку годували ненаситних шовкунів. Ще важче було зимою: вугілля не було, дрова — розкіш, топили натоптаними кізяками. Та ще соломою, котрої смерком принесуть із колгоспної скирти в степу. Мама нездужала, а сестра була комсоргом в селі, їй таке заняття було не по рангу, тому йти по солому випадало найчастіше Валі. Так уже та в’язка їй опротивіла…

Коли з цілини приїхав з товаришем у відпустку сільський хлопець Віктор Бондаренко, свого шансу вона не проґавила. Розписалися, гучного весілля не гуляли, бо не до цього тоді було. Із занавіски на дверях пошила собі весільне плаття…

 

На цілину в Акмолинську область в Казахстані Віктор, отож, повернувся не сам, а вже з дружиною. Там у радгоспі жили заможніше, не треба було носити солому, палили дровами й вугіллям. У них народилася донька Ніна. Але той степ був не по ній, не могла до нього прижитися. Він по-своєму був гарний, з червоним морем тюльпанів навесні, але… чужий. Навіть захворіла там, і мати забрала її додому.

А вдома працювала на фермі і в ланці. І двоє дітей на руках, бо народився син, а чоловіка призвали в армію…

Багато подій пережили разом за 50 літ подружнього життя Валентина Михайлівна і Віктор Никифорович Бондаренки. Вже одружили дітей, мають трьох дорослих онуків і маленьку правнучку. Дочка з зятем Володею в Києві. Молодший син з невісткою жили поряд, та коли розвалився колгосп і не стало роботи, подались на заробітки, а потім і взагалі залишилися жити в столиці. Тож Валентина Михайлівна з чоловіком хазяйнують на два двори.

Віктор Никифорович небагатослівний, мовчкуватий. Квітів у букетах дружині на свята, — як-от і на її 70-річчя, яке зустріла цього березня, — не дарує. Він дарує їй живі трояндові дерева. Під вікнами будинку розкішні кущі цих квітів, стебла завтовшки з кисть руки. Троянди під вікнами цвітуть з весни й до пізньої осені, й коли в селі в кого яка оказія — випускний у школі чи перший дзвінок, які іменини, — йдуть до Бондаренків попросити букет квітів. Кращих троянд немає ні в кого.

Та й черешень. Три їхні черешні достигають зарані, ніби по них прихід літа звіряй: 12 червня першими достигають жовті, ніби камінчики бурштину, а потім червоні. І якщо затримуються приїхати на черешні діти з онуками, дід нариває корзину, їде під Золотоношу на круг і передає черешні маршруткою.

Валентина ГАВРИШКЕВИЧ

 

 

 

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Суспільство

Стрічка новин