«Врем’я», «воздух», «жолудок» — чи говорила моя бабуся росіянізмами?

Друк e-mail

Середа, 09 листопада 2011, 10:24

«В цім году неврожай на просо», «І кажде тобі спішить улізти первим», «Мо’, привези якого лікарства од жолудка», — так казала моя бабуся, так говорили і всі її односельчани. Здавалося б, звідки старі малограмотні люди по  хуторах могли нахапатись з російської стільки слів? Та й на язиці у них вони з дитинства, тобто до того, як села обснувало радіо й телебачення. Ситуацію прояснює наукове дослідження мовознавця, доктора філологічних наук, доцента Лідії Гнатюк «Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції» (Київ, ВПЦ «Київський університет», 2010). З автором видання і ведемо розмову.

Чи суржик це? Насправді не все так просто. Чимало слів, які ми вважаємо росіянізмами,  були для мовної свідомості українця попередніх століть своїми, українськими, — зауважує Лідія Гнатюк. — Скажімо, в народі й дотепер побутують назва пташки жовтобрюх, прізвища Жовтобрюх, Брюховецький, Теліга, ім’я святого — Георгій Побідоносець. Побіда, брюхо, теліга (рос. телега), як і багато інших слів  — зокрема, бедро (стегно), будто (ніби), вещ (річ), врем’я (час), всегда (завжди), год (рік), город (місто), желізо (залізо), жизнь (життя), звізда (зоря), каждий (кожен), лікарство (ліки), много (багато), первий (перший)  — їх уживання спиралося на тривалу традицію староукраїнської літературної мови, останнім представником якої, як відомо, був Григорій Сковорода. Після нього внаслідок сумно­звісної політики царського уряду щодо України та її мови староукраїнська літературна мова припинила своє існування.

— А тимчасом у російській мові ці слова збереглись — звідси й плутанина?

— У новій українській літературній мові (її зачинателем вважають Івана Котляревського, а основоположником — Тараса Шевченка), яка розвинулася вже не на книжній, а на народній основі, староукраїнські слова вийшли з активного вжитку, хоча вони й досі існують в українських говорах. А от у сучасній російській літературній мові вони продовжують функціонувати — вона, як відомо, розвиваючись безперешкодно, продовжила традицію староросійської літературної мови ХVІ –ХVІІІ століть.

– Виходить, що староукраїнська і староросійська літературні мови ХVІ — ХVІІІ століть були близькими за своїм лексичним складом?

— Так, оскільки обидві значною мірою спиралися на ту саму основу —  церковнослов’янську мову. На жаль, чимало таких слів сучасної російської літературної мови, які були колись органічним компонентом старо­української літературної мови, сучасний українець уже не сприймає як свої. А в мовленні старшого покоління, яке успадкувало їх від дідів-прадідів, ідентифікує як елементи російсько-української мовної мішанини — суржику.

«Чиїм» було, наприклад, слово «воздух»? Воно сконструйоване ще першими слов’янськими книжниками Кирилом і Мефодієм, потрапило зі старослов’янської мови в давньоруську, згодом широко вживалося і в староукраїнській літературній мові, аж до ХVІІІ століття, свідченням чого є твори Григорія Сковороди та його сучасників. Уживав це слово й Іван Котляревський. У відомому російсько-українському словнику М.Уманця та А.Спілки кінця ХІХ століття як відповідник до російського «воздух» в українській частині наведено синоніми «повітря, воздух». У «Словарі чужих слів» Зенона Кузелі і Миколи Чайковського початку ХХ ст., який, за оцінкою самого Зенона Кузелі, має «чисто українську марку», як відповідник до «аер» наведено «повітрє, воздух». Усього ж лексему «воздух» для тлумачення запозичених слів ужито в цьому словнику 32 рази, тоді як лексему «повітрє» — лише двічі. У своєму «Етимолого-семантичному словнику української мови» Іван Огієнко характеризує воздух як «старе наше слово, дуже часте ще й тепер у народній мові». Воно й нині активно вживане в говірках нижньої Наддніпрянщини, а також у бойківських та буковинських говірках.

—У нас на Золотоніщині є село Деньги. Це теж — не суржик?

 

— Назва села Деньги, очевидно, дуже давня. Етимологи висловлюють припущення, що слово «деньга» на позначення грошей було запозичене з тюркських мов ще до ХІV століття, — пояснює Лідія Гнатюк.

 

Наші давні слова необхідно відрізняти від справді суржикових, це буває непросто — тут допомагають мовознавці. Але коли ви чуєте: «Прівєт, як діла? Карочє, пашлі до Сірьоги, він тіпа виходний» — тут ясно як удень, що це не відгомін тисячоліть, а культурно-освітня дрімучість «правнуків поганих».

Лариса СОКОЛОВСЬКА

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Суспільство

Стрічка новин