Нам пощастило мати Вчителя від Бога

Друк e-mail

П'ятниця, 30 вересня 2011, 08:34

Певна, так скажуть усі, хто вчився в 1948-51 роках у Прохорівській середній школі у Василя Євдокимовича Загорулька.

Хоча це були й дуже важкі післявоєнні роки: нам, підліткам з багатьох сіл, після семирічки довелося, щоб здобути середню освіту, ходити в школу, як скажімо, з мого Ліплявого, 14 кілометрів пішки. Ніяких асфальтованих доріг чи шкільного автобуса, що зараз став дійсністю. Але ходили. Щодня.

Їдальні в школі не було, опалення — пічне, як чи не у всіх тодішніх школах. Учні — різного віку, бо під час окупації ми не могли відвідувати школу, тож зараз старанно надолужували згаяне. Вчителі теж були різні, але всі вони прагнули дати нам, в основному дітям-напівсиротам, адже в більшості батьки загинули на фронті, грунтовні знання. А ще — виховували в кожному палку віру у власні сили.

Класним керівником у нас усі три роки був Арсеній Петрович Зерніцький — 65-річний досвідчений учитель, блискучий знавець української мови й літератури. А от учителя історії в перші тижні не було, тож цей предмет викладали вчителі-філологи. І ось у жовтні прийшов новий історик — Василь Загорулько. З перших уроків він нам не просто сподобався — ми в нього закохалися, як і в історію.

У школі тоді не вистачало необхідних карт, обмаль було наочних посібників, таблиць, схем, тож Василю Євдокимовичу доводилось використовувати географічні карти, а схеми й таблиці креслити на дошці. Хоч його права рука після поранення на фронті практично не діяла, тож навчився писати лівою. Але ж як зачаровував нас розповідями про історичні події. Наш викладач досконало знав матеріал, ніколи не обмежувався рамками шкільної програми: читав напам’ять вірші поетів різних епох, так само, не зазираючи в конспект, цитував різноманітні документи. 

А як ми любили свого вчителя, то досить згадати: напередодні іспиту з історії ми домовились, що кожен принесе букет троянд. У кого їх вдома не було, випрошували у сусідів, знайомих, але в класі того дня стояло аж 22 букети троянд. А після випускного четверо з нас вступили на історичний факультет Київського університету, ще шестеро стали студентами Черкаського педінституту і згодом вчителями. Коли я вже працювала вчителем історії в Гельмязеві, якогось дня Василь Євдокимович приїхав спеціально на мої уроки, а після того дав кілька слушних порад. І де він тільки брав час на всіх нас, адже були й власні син і донька, сім’я, про яку повсякчас слід було дбати!

Кілька років тому Василя Євдокимовича не стало. На його похорон зійшлося практично все село, приїхало багато колишніх учнів. Ніхто не готував спеціального траурного мітингу — він виник сам собою, бо всім хотілося сказати добре слово про людину, яка понад піввіку віддала служінню найблагороднішій професії, стала уособленням ідеалу Вчителя.

Ніна КИКОТЬ,

випускниця Прохорівської СШ 1951-го року,

ветеран педагогічної праці,

м.Черкаси

 

Коментарі  

 
0 #1 Payday Loan 09.10.2018 07:39
credit loans credit loans guaranteed approval installment payday loans credit loans
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини - Суспільство

Стрічка новин